29-29 червня 2009 р. Б. Дружина культурників проводила Літній семінар культурників в Унежі. Семінарили разом друзі з Івано-Франківського, Калуського, Острозького та Тернопільського осередків. Метою семінару було напрацювати чіткий план роботи Дружини на найближчий період. До Крайового З’їзду заплановане втілення 6 проектів Дружини, які спрямоване не лише на СУМівську спільноту, а й на загал.

     Семінар поєднував в собі приємне й корисне – СУМівці не лише розробляли проекти та слухали різноманітні гутірки народознавчої тематики, а й не забули, що є волонтерами в Унежі. Окрім прибирання території «Кузні», учасники семінару викладали дорогу для проїзду транспорту.    

Окремою частиною семінару було спільне приготування традиційних українських страв, зовсім не звичних у мандрівці: борщ, вареники, „молода” картопля, „палюшки”, ягодянка та ін. Для приготування останньої під час теренової гри селом СУМівці повинні були дістати вишні та молоко, що їм і вдалося.

     На вечірніх програмах СУМівці представляли свої осередки на ватрі відкриття, читали поезію та прозу на вечорі улюбленої поезії та вшанували 68-у річницю народження актора Івана Миколайчика вечором кіно.

     Пропонуємо читачу враження подруги господарчої, Лесі Голик (Тернопільський осередок) та друга Мирослава Дебенка (Івано-Франківськ).

     Др. Мирослав: «З відвертою радістю прийняв пропозицію СУМу поїхати на семінар культурників в Уніж, невеличке, але горде Дністром і його кручами, а також привітними і добрими людьми, місце. Моїм завданням було провести вечір «улюбленої поезії», який, забіжу наперед, пройшов вдало.

     Це моя четверта зустріч у приємному товаристві СУМівців, як і від трьох попередніх, отримав лише позитивні емоції.

     З СУМом в Унежі було надзвичайно. Чи то з СУМом було затишно під впливом Унежа, чи то в Унежі було затишно завдяки СУМу, не знаю, але все пройшло класно.

     Тепла і сонячна зустріч, веселі люди, хороше товариство, цікаві, пізнавальні розмови, дуже-дуже смачні приготування СУМівських ”ґаздиньок”, багато красивої, душевної поезії при світлі вогнища, а пізніше (завдяки дощу) в миготінні свічок, чудові українські пісні під музику гітари і вистуків нічного дощу.

     Уніж, ще зовсім недавно, якесь невідоме, чуже і далеке містечко, відтепер стало місцем зустрічі привітних і хороших людей, які мають цікаві ідеї, а також натхнення та сили втілювати їх в життя.

     Для мене, Уніж – місце до якого ще обов’язково повернусь…»

     Подр. Леся: «Від заманливою пропозиції відвідати літній Уніж, після того як бачила його святково – зимовим, ніяк не могла відмовитись, навіть попри страх того, щоб бути відповідальною за повні шлунки 15 осіб.

     Все почалось з телефонного дзвінка подруги Олі Пітулей, і якій я не відмовила, хоч мало собі уявляла приготування страв на таку кількість чоловік. І почалась активна підготовка: складене меню забракували, оскільки виявилось, що їжа – це теж елемент заходу. Тоді до рук узялася книга Дарії Цвек „У будні і свята” з традиційною українською кухнею. Врешті решт, все було узгоджено, кількість продуктів рахована-перерахована та закуплена...

     ...Уніж...Величезна піч на дровах з двома „конфорками”, величезні казани, купи дрів...

День 1. 

     Обід – канапки нашвидкуруч, усі гуртом за декілька хвилин – і до семінару.

     Оскільки пишу лише про справи кухонні, то ж переходжу далі до вечері. А це – вареники. З найрізноманітнішими начинками та способами приготування: подруга Наталя Кравченко вчила готувати вареники на пару („по-полтавськи”);  усі, хто мав бажання ліпити вареники мали на вибір і солодкий, і солений сир для начинки, і полуниці, і чорниці. Тож, вечеряли ми весело та смачно (на замітку: на 15 людей потрібно близько 1,5 кг муки).

День 2.

     Сніданок недільного дня теж був швидким: салат бурячок (не забудьте прихопити горіхи) та багато канапок на будь-який смак, ну і огірки-помідори :).

     Зате обід....мм, червоний традиційний борщ, який також готували усі гуртом – коли так багато різного люду, усі долучаються до приготування страв, навіть якщо нема чергових. Тож, на 15 людей потрібно по кілограму картоплі та буряка, півкілограма капусти. Приправи, цибуля, оцет та олійка – до смаку.

     Не знаю, як де та як в кого, та як тільки починається молода картопля, у моїй сім’ї її традиційно споживають вареною, підтушеною на сметані з кропиком та зеленою цибулею. Тому, щоб ніхто не стирав об гострі тертки руки в кров, я вирішила замінити заплановані деруни на картоплю. Це і була наша вечеря. (замітка: три кілограми на 11 дорослих та 2 дітей – дуже в притик, тому варто брати більше, і 1 літр сметани).

День 3.

     Отже, палюшки - (пальчики) страва із тіста у вигляді невеликих валиків, відварених в підсоленому окропі, приготовлених з борошна, відвареної картоплі та яєць. До столу палюшки подаються заправлені смаженою цибулею зі шкварками чи олією та сметаною. Страва досить популярна на західних теренах України (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D1%88%D0%BA%D0%B8).
     Саме так ми їх і готували ;-).

     Окрім того, до сніданку було запропоновано варені яйця, канапки, салати та печиво.

     Обід був на мій страх та ризик – як виявилось, трохи дарма-трохи не дарма: що таке ягодянка - не знав ніхто, і ніхто цієї страви і не куштував. Інтернет пропонує безліч варіантів настоянки під такою назвою, а про „побратима” ягодянки – ябчанку є лиш одне правдиве посилання – „страва з варених яблук”.

     Отже, ягодянка – вишні (без кісточок) кидаються в холодну воду, яку доводиться до кипіння – як на компот. Окремо готується: молоко, змішане з мукою до стану рідкої сметани і ще одне молоко, змішане з мукою до стану густої сметани. Отже, коли закипить вода з вишнями – влити рідке молоко з сметаною, а тоді потрохи кидати з ложки у  киплячу ягодянку густе тісто – тоді вийдуть „кльоцки”. Трохи поварити та вимкнути. Їсти – гарячим і холодним, з хлібом (білим) чи без.

     Отака у нас вийшла не зовсім традиційна, зате чисто українська семінарська кухня.

     Особисто від себе – величезна подяка усім, хто ліпив вареники,  тер буряк та різав капусту, мив посуд та дуже активно долучався до кухонної праці (навіть, якщо тільки їв приготовані страви).