20.08.2008
ПРОХАСЬКО VS ДИЧКОВСЬКА: ПРОТИСТОЯННЯ ТИТАНІВ


Нещодавно Тарас Прохасько досить неоднозначно висловився на користь розділення України на окремі частини, які наразі, згідно з його теорією, смертельно конкурують. Проти такої точки зору виступила Галина Дичковська  (кадидат філософських наук, доцент кафедри філософії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника). Далі читайте їхню заочну дискусію. Проте вони зустрінуться в Унежі і продовжать її face-to-face! Не прогавте - в Унежі народиться істина!


Початок дискусії

Вади українського імперіалізму

Тарас Прохасько

Був колись такий анекдот. Питається польський хлопчик у свого тата – а Радянський Союз нам друг чи брат? Тато трохи подумав і відповів – скорше брат. Бо з другом можна якось порозумітися чи навіть його спекатися. А брат як вже є, то хіба його шляк трафить.

Ситуація з цими двома Українами, які дев’яносто років тому задекларували свою злуку. Ми і далі залишаємося найріднішими братами. І ситуація ця є патологічною і патовою водночас. Патологічна, бо родинно садомазохістська (від ненависті до обов’язкової любові, зовсім різний досвід, який неможливо передати один одному ...). І патова, бо якщо моделювати її за шахматним взірцем, то кожна сторона не має ходу, який означав би перевагу. А жодна держава такого масштабу не може бути повноцінною без домінанти певного регіону-символу. Тож два несхитні стани під одним прапором попросту бігають шахівницею, виснажуючись і не перемагаючи.

Січень 1919 взагалі не варто аналізувати, вдаючись до хоч якогось раціоналізму. Сумно так говорити про свою історію, але цей акт був цілковитим нонсенсом, котрий незадовго завершився тотальною катастрофою. Коли є можливість їхати на двох конях у різні боки, не варто сідати двом на одного коня, убивши другого.

Тепер мусимо найбільше сил витрачати власне на те, щоби далі бути разом. А це суперечить природним законам. Так, як намагатися щось зробити, не випускаючи з обох рук тяжкого каміння. Власне у цьому полягає трагедія українського імперіалізму. Дивно, наскільки вона живуча. Змінився світ, змінилися реалії, мешканці української імперії легко погоджуються на втрату українськості. Але не імперії. Старий ідеалістичний міф про велику країну, який ніколи не мав випробування дійсністю, виявився найтривкішим до ерозії. Все нагадує консервативну сім’ю, в якій зраджує і чоловік і жінка, в якій вони б’ються, п’ють, взаємно ховають гроші, розказують про себе різні паскудства, калічать дітей і зневажають родичів. Але горді з того, що, незважаючи ні на що, залишаються справжнім подружжям.

Натомість існує безліч причин, які уневажнюють шлюб. І можна жити щасливіше, не караючи вічно і щохвилинно одне одного. Врешті можна стати справжніми друзями. Покладатися на себе і допомагати іншому. Цікаво розмовляти. Звільнитися від почуття вини і стати вільним.

Українська імперія надто хвора, щоби вилікуватися внутрішньою силою. Українська імперія достатньо велика, різноманітна і суперечлива, щоби утворити кілька українських держав. Кожна з них могла би бути нарешті неповторною, самодостатньою і спокійною. Безболісні методики такого процесу вже існують. І вони уможливлюють дотримання і прагматичних розрахунків, і ідеальних цінностей. Не потрібно навіть різати по живому.

Штучні неповороткі системи не мають жодного шансу на виживання. Те, що утримується насильно, або трощиться іншими потоками сил, або невдовзі втрачає свою системну сутність, перетворюючись на знецінену територію під забудову.

 

Вади українського ідіотизму

Галина Дичковська

Коли отримуєш надто абсурдну інформацію, на зразок: «негр –блондин», комп’ютерна програма твого мозку починає глючити і довго висить  у віртуальному анти просторі, намагаючись віднайти хоч якийсь відповідник ототожнених координат, які від початку несумісні як антагоністи. «Український імперіалізм» - це з тієї ж серії, що й «кучерявий лисий», «солодкий оцет» чи «платонічний секс».
Для початку варто б було розібратися із поняттями: імперіум – термін римський і означав він абсолютну владу над життям і смертю своїх підданих, яку мав імператор та його намісники на делегованих ним територіях. Якщо імперіум має чітке розуміння і значення, то протилежного терміну: визнання чиєїсь абсолютної влади над собою, історія нам чомусь не залишила. Власне, не могла залишити, бо той, хто визнав своє життя і смерть чужою власністю, перестав існувати, став живим предметом або інакше – став мертвим за життя. А предмети та мертві, як відомо, понять не створюють, як не створюють і будь-чого іншого. Тому пропоную оте визнання чиєїсь влади над собою означити терміном ідіотизм, неповносправність, нездатність дати собі раду в найпростіших життєвих ситуаціях, повна залежність від опікуна. Може, не зовсім вдало, бо термін грецький, а не римський. То можна ще запропонувати неологізм «імпотентизм», як підкреслення ще й того факту, що імператор мав повну владу над тілесністю та сексуальністю своїх підданих…

Отже, український імперіалізм – українська декларація права на життя і смерть… чию?    

Чи український ідіотизм – українське визнання ЧУЖОГО права на своє життя і смерть?

В не дуже далекому 1998 я читала книги російських геополітиків, які стверджували, що Україна – «не страна», а тому її слід поділити на Руське воєводство (Київщина – Чернігівщина); Краківське воєводство (Волинь, Галичина); Новоросію (Південь України); та власне Малоросію ( Черкащина, Полтавщина). Т.Прохасько через десять років висловлює думку про те, що ситуація злуки 1918 року – патологічна і патова, вона, власне, і є ознакою українського імперіалізму, претензією на велику державу, а має бути кілька маленьких українських держав, де всі будуть щасливі.
Чиї пісні співаєте, хлопці?

Чому звертаюся в множині? Бо Т.Прохасько не один такий, бо я вже чую про Галицьку партію, про те, що без Східної України ми будемо легко прийняті в Європу, бо ми ж мало не наслідники Габсбургів, про… А Олег Покальчук (Як правильно сісти в куток Не думая о медведе) пише, що «ті українські політики, котрі наполягають на необхідності національної ідеї для сьогоднішньої України, свідомо чи несвідомо лукавлять… національна ідея потрібна як універсальний засіб керування натовпом».

Геній політичної думки! Соціальний психолог і автор праць на тему соціальних страхів, політичного лідерства та політичної еліти!

Ніяк не можу зрозуміти, яким чином такі ось наче мудрі та вчені-перевчені люди таке ось виписують. Не розуміють ЩО пишуть? Невже Прохасько не розуміє, що кількох маленьких українських держав ніколи не буде, буде Новороссия, а потім Малороссия, а далі просто Юг России. Невже Покальчук не тямить, що політики можуть паразитувати на будь-яких ідеях, хоч на ідеї вселюдського братства, хоч на ідеї особистої свободи, а хоч навіть на ідеї Господа Бога?! Ну така вже врода їхня, владно-політична, але від цього самі ідеї аж ніяк не тратять своєї актуальності.

А якщо ми відмовимося від національної ідеї, то відмовимося ні мало, ні багато просто від ідеї України. Бо національна ідея – це осмислення нацією свого призначення на цій землі, а якщо немає призначення, то немає і нас.
Ну, скажуть мені, ну то й що, що не буде України, головне щоб були ми, ситі, благополучні і задоволені…

А чим будемо задоволені? Тим, що так і не зуміли створити свого світу? Світу, де сила не обов’язково означає здатність вбивати, а мудрість – вміння обдурювати, єдність – це не уніформа, а святість – не анафема неугодному…

Так, кожен знає, що збудувати Україну взаємоповаги і любові – це надзвичайно важке завдання, бо глянувши через вікно знайдемо там цілком що інше, але не треба подавати свою зневіру як одкровення інтелектуального українського світу…
Більш чесно буде купити чергову пляшку Не-міроффа або поїхати до Америки…

Святість не в досконалості, святість – в цілісності,
І саме в цілісності України можемо віднайти свою святість,
        Якщо захочемо вірити, бо по вірі нашій і дано буде нам…


                           Далі буде...


новини

Липнева волонтерка'2014 в Унежі

Долучайтесь  до нас з 24 липня до 3 серпня - будемо облаштовувати грежди для тварин, вчитися робити сир, сметану, масло. Допоможемо заготовляти запашне сіно на зиму. Будемо і далі робити пастилу - цього разу яблучну - на нас вже чекатимуть перші яблука.
Новину додано: 21.07.2014



Вереснева яблунева волонтерка 2013

Друга яблунева волонтерка з циклу. Проходитиме в останню декаду вересня - з 20 по 30. Деталі обговорюємо на сторінці Унежа у facebook
Новину додано: 12.09.2013




Архів новин...